Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Чекай, братаны, что там у меня произошло! Сегодня я вам расскажу свою историю о том, как я закладки шишки марихуаны прикупил и выкрутасы со своими чеками устроил. Это был настоящий марафон, а не просто какой-то снежок на один раз, братцы, да еще и бодяга, чуваки! Вот просто голова кругом идет, когда я вспоминаю об этом нелегальном приключении.
Все началось с того, что я решил сайт какой-нибудь посетить, чтобы найти добротные шишки для своих рэперских сессий. Ведь какой наркоман-рэпер без своих закладок? Это как без микрофона – никак! Ну, и подумал я, что можно попробовать и новые сорта, чтобы удивить своих братков.
После долгих поисков я наконец-то нашел достойный сайт, который обещал мне вкусненькие шишки. Но как же быть, если никто вокруг не знал, что я нахожусь в таком районе? Надо было как-то изменить эту ситуацию. Я решил заказать доставку на работу, да так, чтобы все смогли разглядеть, что я получаю нелегальное удовольствие.
Так и случилось. Заказал я себе крупную порцию шишек, чтобы хватило на целый марафон. Пришел курьер, подал мне пакет, и все началось. Я сразу принялся к действию.
Выходя из офиса, я в руке держал свой драгоценный чек, ощущая волнение от предстоящего опыта. И вот, выйдя на улицу, я достал свой сокровище, рассыпал его по руку и начал жарить наркоту в папироске.
Помните те фильмы, где главный герой зажигает и дым плавно поднимается камере? Вот, примерно так же у меня было.
Не могу сказать, что это был самый качественный товар, братцы, но все равно было ощущение праздника. Каждая закладка, каждая доза мне казалась особенной. Я просто плавал, забывая обо всем на свете. Музыка в наушниках звучала так, будто мне внушали волшебные слова. Я рифмовал, рядил в ритмы свои речи, и каждый прохожий становился участником моего спектакля.
А еще я любил проводить этот фурор прямо из окна моего дома. Помните, видели такое? Чувак, сидящий в окне, курит и пустил желтую струю вниз? Вот такая я струял головам прохожих.
Тогда мне казалось, что это жутко оригинально и интересно, а вот сейчас я туда не посмел бы. И каждый раз, когда кто-то отваживался подойти ко мне, чтобы пожаловаться, я просто закладками кидал его на место. Это было настоящее шоу, мужики. Но я не мог остановиться, братцы. Я был уже вовлечен в этот мир наркотиков с головой, и не мог от него отказаться.
Так я и решил попробовать снежок. Ведь я, наркоман-рэпер, должен был пройти через все ступени зависимости. Началось с постепенного повышения дозы, потом шишки крепли, а сейчас пришло время для кокаина.
Раздобыть снежка оказалось непросто.
Я копался в контактах, разыскивал друзей друзей, но качественный продукт так и не нашел.
И тут мне на ум пришла идея. Зачем искать в окружении, если можно найти на сайте? Но вот незадача – сайт был нелегальным, и я даже боюсь сказать его название, чтобы не нарваться на проблемы.
После долгих раздумий я все-таки решился. Рискнул и заказал снежка на этом закрытом сайте. Но как только я получил посылку, я понял, что это была бодяга, а не настоящий снежок.
Продолжал я искать качественный продукт, и вот, через несколько недель я вновь попал на сайт, где все было на самом деле легально. Там уже можно было найти все, что угодно, включая кокаин. Длился мой марафон, и я снова ввязался в эту историю.
Когда-то я думал, что все эти наркотики – просто игрушки, но они могут сделать реальное число с человеком. Они меняют тебя, меняют твои ценности, матерят, оскверняют, уводят от реальной жизни. Никогда не пойдите по пути наркотиков. Это тупик, ведущий вниз. Чекайте, что у вас есть – друзья, родные, мечты. Вот там настоящие эмоции, там живая жизнь. Жизнь, которую стоит прожить!